Архімандрит Іакінф (в миру Яків Іванович Карпинський, також Йоакинф Карпинський; (*бл. 1723, Краснокутськ — †29 листопада 1798, Москва) — архімандрит Новоспаського Монастиря в Москві, український бароковий письменник, автор морально-догматичних творів. Настоятель Рильського Миколаївського, Голутвинського Богоявленського, Новгородського В'яжицького, Кирилівського Білозерського, Новгородського Юріївського, Московського Новоспаського Крутицького монастирів. Ректор Переяслав-Залеської, Коломенської, Кирилобілозерської, Вологодської та Новгородської семінарій. Член Синоду.
| Архімандрит Іакінф | |
| Альма-матер: | Києво-Могилянська академія (1659—1817) |
|---|---|
| Діяльність: | письменник |
| Ім'я при народженні: | Яків Іванович Карпинський |
| Народження: | 1723 Україна Краснокутськ, Богодухівський повіт |
| Смерть: | 10 грудня 1798 Москва |
| Чернецтво: | 1744 |
Життєпис ред.
Народився у сім'ї протоієрея Воздвиженської церкви села Черкасько-Порічного Суджанського повіту.
Початкову освіту здобув у Бєлгородському духовному училищі, потім закінчив повний курс Харківського колегіуму. Пізніше у Києво-Могилянській академії вивчав богослов'я, грецьку та давньоєврейську мови у 1735—1744 роках.
Був учителем в різних навчальних закладах.
У 1744 прийняв чернечий постриг у Харківському Покровському монастирі. Цього ж року призначений префектом Харківського колегіуму.
1744—1757 викладав у Харківському колегіумі ( з 1751 — префект).
У 1757 Карпинського переведено до Дмитровського Борисоглібського монастиря, де висвячено на архімандрита. 1757 — після присвячення в архімандрити, був настоятелем низки монастирів: Борисоглібського (1757), Переяславського Данилового[ru], Севського Преображенського[ru], Рильського Миколаєвського[ru] (1767 — 1771), Коломенського Голутвина[ru] (1771 — 1774), Новгородського Вяжицького[ru] (1774), Кирило-Білозерського, Новгородського Юр’єва[ru] (27 червня 1792), Московського Донського (23 квітня 1795), Московського Ново-Спаського[ru] (з 1797).
Працював ректором Переяславо-Залеської, Коломенської, Кирилобілозерської, Вологодської, Новгородської семінарій. Був головним управителем Миколаївського духовного правління.
З 12 травня 1794 був членом Московської контори святійшого Синоду.
Припускається, що причиною частих переводів і незначного росту по службі (незважаючи на його досвід) був запальний характер, надмірне честолюбство.
Надавав покровительство Ювеналію Воєйкову[ru], який жив у нього у Новоспаському монастирі після звільнення через хворобу.
Досконало володів латинською мовою, за що сучасники називали його «Цицероном». Автор морально-догматичнихтворів.
Діяльність Іакінфа Карпинського мала неоднозначну оцінку як у його сучасників, так і у подальші часи. В історичній літературі другої половини ХХ сторіччя його діяльність оцінювалася негативно.
Помер у Московському Новоспаському монастирі, де й похований.
Твори ред.
Відомий своїм курсом догматики («Compendium theologiae dogmatico-polemicae» («Скорочення догматично-полемічного богослов'я»), виданий у 1786, 1790, 1810), що був тривалий час посібником в семінаріях, та проповідями, що увійшли в книжку «Повчальні слова, в різні часи сказані Кирило-Білозірським архімандритом Іакінфом Карпинським» (СПб., 1782).
У «Повчальних словах» Карпинський виступає відкритим прихильником російського самодержавства, яке зводить до Рюрика і вважає, що дає більше можливостей для реалізації свобод, ніж республіка. Книжка включає 21 його проповіді з 1771 по 1781рр.
За дорученням Г. Потьомкіна-Таврійського Карпенський переклав латинською мовою Духовний регламент з додатком трактату Т. Прокоповича «О правильном разводе мужа с женою».
У 1782 закінчив початий Давидом Нащинським переклад на латинську трактату Феофана Прокоповича «Об иге неудобоносимом», який видав у Лейпцигу.
Під його спостереженням Ювеналієм Воєйковим упорядкований «Опис Новоспаського Московського монастиря» (1802).
Інші його твори зберігаються в рукописах у бібліотеці Санкт-Петербурзької духовної академії.
Посилання ред.
- * (рос.) Словарь русских писателей XVIII века [ 26 липня 2012 у Wayback Machine.]
- (рос.) А. И. ЕВСТРАТОВА (Кострома) Из истории российского женского монашества [ 28 січня 2012 у Wayback Machine.]
Джерела ред.
- Аскоченский В. И. Киев с… Академиею, ч. 2. — К., 1856;
- Строев П. М. Списки иерархов… — СПб., 1877;
- Серебренников В. Киевская Академия… — К., 1897.