Єгипко Микола Павлович Микола Павлович Єгипко нар 27 жовтня 9 листопада 1903 19031109 Миколаїв 6 липня 1985 Ленінград ві

З 1925 року служив у Військово-Морському Флоті СРСР. У 1931 році закінчив Вище військово-морське училище, а через рік — командні класи при навчальному загоні підводного плавання в місті Ленінграді. Був помічником командира підводного човна «Щ-102», і командиром підводного човна «Щ-117» на Тихоокеанському флоті. У 1936 році екіпаж «Щ-117» перебільшив нормативи перебування в морі в два рази. За відкриття таких можливостей і резервів човнів серії «Щ» всі члени екіпажу Миколи Павловича були нагороджені орденами. Це був перший випадок в СРСР і Росії, коли екіпаж підводного човна став повністю орденоносним.

Брав участь у громадянській війні в Іспанії 1936–1939 років, на республіканському фронті був відомий під ім'ям «Дон Северіно де Морено». Єгипко був командиром ПЛ «С-6», на якій вивіз цінні урядові вантажі з міста Сантандер в місто Хіхон. (Іспанія) Потім, будучи командиром іспанської ПЛ «С-2», провів її через блоковану противником Гібралтарську протоку з французького порту Сен-Назер до Картахени (Іспанія). Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1939 за мужність і героїзм, проявлені при виконанні військового та інтернаціонального обов'язку капітану 2-го рангу Єгипко Миколі Павловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна. Пізніше йому була вручена медаль «Золота Зірка» № 117.

З серпня 1938 по грудень 1939 року — командир 2-ї бригади підводних човнів Чорноморського флоту, з грудня 1939 по травень 1940 року — командир бригади підводних човнів Балтійського флоту, у складі якої брав участь у радянсько-фінській війні.

За відмінне знання військово-морської справи, великий бойовий досвід, а також вміння використовувати його в бойовій підготовці та службовії діяльності 26 квітня 1941 капітану 2-го рангу Єгипко М. П. було достроково присвоєно військове звання «капітан 1-го рангу». У квітні 1941 року закінчив командний факультет Військово-морської академії імені К. Є. Ворошилова (навчався з листопада 1936 по червень 1937 року, з травня 1940 по квітень 1941 року). З квітня по вересень 1941 року — командир 1-ї бригади підводних човнів Балтійського флоту, з вересня 1941 року — командир об'єднаної бригади підводних човнів Балтійського флоту, з вересня по жовтень 1941 року — у розпорядженні Військової ради Балтійського флоту.

З жовтня 1941 року по лютий 1943 року — в апараті військового аташе при посольстві СРСР у Великій Британії. Був спостерігачем на кораблях британського флоту, брав участь у бойових операціях з проведення конвоїв від портів Англії до північних портів СРСР.

З лютого 1943 до року по травень 1946 року — начальник Відділу зовнішніх відносин Наркомату ВМФ СРСР, З травня 1946 року по січень 1948 року — тимчасовий виконувач посаду заступника начальника Відділу зовнішніх відносин Збройних Сил. З січня 1948 року по лютий 1953 — начальник курсу Військово-морської академії імені К. Є. Ворошилова, з лютого по серпень 1953 року — начальник 2-го Балтійського Вищого Військово-Морського Училища (ВВМУ), з серпня 1953 року по березень 1955 — начальник Вищого військово-морського училища (ВМУ) механіків флоту. Постановою Ради Народних Комісарів Союзу РСР від 31 травня 1954 капітану 1-го рангу Єгипко М. П. присвоєно військове звання «контр-адмірал».

З березня 1955 року по липень 1959 — начальник 1-го ВВМУ підводного плавання, з липня 1959 року по грудень 1966 — начальник ВВМУ підводного плавання імені Ленінського комсомолу. Постановою Ради Міністрів СРСР від 22 лютого 1963 контр адміралу Єгипко М. П. присвоєно військове звання «віце-адмірал».

З грудня 1966 по січень 1967 року — у розпорядженні головкому ВМФ. З січня 1967 віце-адмірал М. П. Єгипко — в запасі Після відставки жив у місті-герої Ленінграді. Помер 6 липня 1985. Похований на Серафимівському кладовищі в Санкт-Петербурзі.

Пям'ять ред.

7 травня 1975 на честь 30-річчя Перемоги у Другій Світовій війні, зусиллями вчителів Лідії Михайлівни Цвєткової та Антоніни Іванівни Каракової, а також інженер-капітаном 1 рангу Олександри Миколаївни Донченко, в школі № 269 (нині № 585) Кіровського району м. Санкт-Петербуга ухвалило рішення створити Зал Бойової Слави підводників Балтики. Щоб увічнити подвиг балтійських підводників під час війни 1941–1945 років. За роки існування музею вдалося зібрати безліч експонатів — їх у музеї налічується більше 2000, з яких близько 450 — справжні речі. Це — подарунки ветеранів, макети, зроблені руками дітей, фотографії та документи часів ВВВ. Сьогодні носить назву «Музей бойової слави підводників Балтики ім. М. П. Єгипко»

Нагороди ред.

Медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу
Три ордена Леніна (1935, 1939, 1950)
Три ордена Червоного Прапора (1937, 1944, 1954)
Три ордени Вітчизняної війни 1-го ступеня (1944, 1945, 1985)
Орден Вітчизняної війни 2-го ступеня (1944)
Орден Червоної Зірки (1936)
медалі СРСР
Орден «Партизанська зірка» 2-го ступеня (Югославія, 1946)
Орден Virtuti Militari 5-го класу (Польща, 1946)
Іменна зброя двічі (1931, 1953)

Примітки ред.

Архів оригіналу за 20 лютого 2013. Процитовано 9 квітня 2013.

Джерела ред.

Бундюков А. Т., Кравченко М. В. Сыновняя верность Отчизне. Одесса, 1982
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Т.1. М., 1987
Золотые Звёзды тихоокеанцев. Владивосток, 1982
Кузнецов И. И., Джога И. М. Первые Герои Советского Союза (1936–1939).-Иркутск:1983
Лурье В. М. Адмиралы и генералы ВМФ СССР: 1946–1960. — М., 2007.

[1] Архів оригіналу за 20 лютого 2013. Процитовано 9 квітня 2013.